В процесі роботи над українською локалізацією коміксів Браяна Авґустина та Майка Міньйоли про Бетмена часів «вікторіанської епохи» нам довелося перечитати декілька статей про побут, технології, ліки, особистості та географічні особливості Північної Америки другої половини 19-го сторіччя аби зрозуміти що криється за вивісками на фасадах та фразами персонажів. Але, напевно, головним архаїзмом коміксу є його назва – «Ґотем у газовому світлі». Що ж це за «газове світло»? Який цей газ і чому саме він вартий того, аби бути у назві? Про це сьогодні і розповімо.

Ми звикли до сучасного стану речей і нам складно уявити, що колись він був геть інший. Люди минулих століть вкладали геть інші сенси у слова, які нам зараз відомі і звичні, а сучасні технології були немислимі. Життя йшло повільніше, умови були набагато жорстокішими, а ночі темнішими…

Міське освітлення XIX-го сторіччя було геть відмінним від сучасного, бо воно не послуговувалося електрикою і мало власні технології, відмінні від сучасних. Але навіть до них людство йшло багато віків. До початку 15-го сторіччя взагалі не існувало такого поняття як міське освітлення. Після заходу сонця міста занурювалися у суцільну темряву, а раптові перехожі користувалися факелами чи особистими лампадами або світильниками.

Лише на початку 15-го сторіччя мер Лондону сер Генрі Бертон започаткував освітлення міста світильниками із свічками. Запровадженню міського освітлення в Північній Америці її мешканці мають дякувати великому винахіднику, політику, дипломату та філософу Бенджаміну Франкліну, який вдосконалив конструкцію свічкового ліхтаря, зробивші додаткові вентиляційні отвори, що залишали скло ліхтаря чистим від кіптяви набагато довше.

Протягом 18-го сторіччя над конструкціями та паливом ліхтарів багато експериментували, але до кінця сторіччя вони переважно лишалися смердючими тусклими світильниками на китовому жирі. В деяких містах, типу Нью-Йорка, діяли закони, згідно яких містяне були зобов’язані власним коштом освітлювати вночі власні фасади задля суспільного блага.

Але все змінилося у 1792-му році із винаходом Вільяма Мердока, який завдяки дистиляції вугілля зміг виділити метан і зробив революцію у міському освітленні. Спочатку в Європі, а згодом і в США були запроваджені системи із газового освітлення. Від газового заводу світильний  газ, який переважно складався із водню, метану і окису вуглецю, потрапляв до газового сховища, звідки через розподільчу систему – до світильників на вулицях, у церквах, фабриках та офісах. Впровадження газового освітлення докорінно змінило міське життя у 19-му сторіччі – зробило його більш жвавим, збільшило термін та ефективність роботи підприємств, безпеку роботи й життя.

Варто зазначити, що газове світло було широко розповсюджене і на території Україні. Ще в 1854-му році міське управління Львова уклало угоду із німецькою компанією по газовому освітленню міста, яке запрацювало у 1858-му році. Одеса запровадила газове освітлення з 1864-го року, а на початку 20-го століття місто освітлювало більше двох тисяч газових ліхтарів.

Але не варто плутати газове освітлення із гасовим (цієї помилки ми мало не припустилися). Гас, відомий також як керосин, є продуктом перегонки нафти і також використовується для освітлення і мав масове застосування в 19-му столітті. До речі, найпопулярніша конструкція гасової лампи була винайдена львівським фармацевтом Яном Лукасевичем у 1853-му році.

Втім, хоча газове світло і поступилося згодом електричному, але назавжди залишилося символом вікторіанської епохи і докорінно змінило життя міст і його жителів, та якому автори коміксу цілком заслужено приділили свою увагу та пошану.